Екокнига фантастика 3 глава

 📖 ГЛАВА 3: РОЗЛОМ

Темрява попереду не була просто відсутністю світла.

Вона рухалась.

Повільно. Наче дихала.

— Це… що таке?.. — тихо сказав Іван.

Корабель почав вібрувати. Сфери світла хаотично змінювали колір.

— Аномалія поза структурою, — відповіла істота. — Вона не належить цьому простору.

Розлом розширювався.

Його краї викривлювали зорі, ніби вони були намальовані на воді.

— Він нас затягне?

— Якщо не стабілізувати — так.

Іван зробив крок вперед.

— Що потрібно?

Істота подивилась прямо на нього:

— Зрозуміти.

— ЩО саме зрозуміти?!

— Його природу.

Іван заплющив очі.

Вперше він не дивився… а відчував.

Розлом був не “діркою”.

Він був дисонансом.

Порушенням гармонії.

Як фальшива нота в ідеальній мелодії.

— Це… частота… — прошепотів Іван.

Сфери навколо нього спалахнули.

— Ти бачиш.

— Його треба не закрити… а вирівняти.

Іван простягнув руки.

Світло навколо почало резонувати.

Він уявив хвилю.

Чисту. Стабільну.

Гармонійну.

І направив її вперед.

Корабель затремтів сильніше.

Розлом “закричав”.

Не звуком — самим простором.

— Тримай фокус! — сказала істота.

— Я тримаю!

Але це було важче, ніж він думав.

Розлом почав тиснути у відповідь.

Наче він… живий.

Іван раптом побачив щось всередині.

Тіні.

Форми.

Щось дивилось на нього з іншого боку.

І в ту ж мить його концентрація зламалась.

— НІ!

Хвиля розсіялась.

Розлом різко розширився.

Корабель потягнуло вперед.

— Ми втрачаємо стабільність! — сказала істота.

Іван впав на коліна.

Дихання збилось.

Але він зрозумів головне:

боротися — не варіант.

Він закрив очі ще раз.

Але тепер — інакше.

Він не намагався “перемогти”.

Він… слухав.

І тоді він почув.

Розлом не був ворогом.

Він був помилкою.

Збоєм.

Незавершеним процесом.

— Ти не повинен існувати таким… — тихо сказав Іван.

Світло навколо стало м’яким.

Він не атакував.

Він… виправляв.

Хвиля знову пішла вперед.

Але тепер — не сильніша.

А точніша.

І сталося диво.

Розлом почав стискатися.

Повільно.

Стабілізуючись.

Тіні всередині зникли.

Простір вирівнявся.

І…

тиша.

Корабель зупинився.

Світло повернулося до нормального стану.

Іван повільно відкрив очі.

— Я… зробив це?

— Так, — відповіла істота. — Ти не знищив проблему.

— Ти її зрозумів.

Іван важко видихнув.

— Це тільки початок… так?

Істота ледь усміхнулась.

— Ти навіть не уявляєш.